Монастириха

село Монастириха
Герб Прапор
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Чортківський район
Громада	Гримайлівська селищна громада
Облікова картка	Монастириха
Основні дані
Населення	268 (2003 рік)
Територія	1.298 км²
Густота населення	224.19 осіб/км²
Поштовий індекс	48215
Телефонний код	+380 3557
Географічні дані
Географічні координати	49°21′28″ пн. ш. 26°08′40″ сх. д.
Найближча залізнична станція	Гримайлів
Місцева влада
Адреса ради	48210, Тернопільська обл, Чортківський р-н, смт Гримайлів, вул. Мазепи, буд. 8
Карта
Монастириха
Монастириха
Мапа
Монастириха у Вікісховищі

Монастири́ха — село в Україні, у Гримайлівській селищній громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на півночі району. До 2020 підпорядковане Малолуцькій сільській раді.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Гримайлівської селищної громади.

Село розташовано в самому серці заповідника Медобори (заповідник). Дивує всіх туристів автентичністю і збереженням старовинних українських традицій та звичаїв.

Утворене в результаті об'єднання хуторів Вигода, Дубина, Коцурівка, Осовик, Каченевецьке, Стара Монастириха.

У 2003 році в селі проживало 268 осіб.

У 2018 році в селі проживає 139 осіб

Історія

Назва села походить від легенди про старовинний монастир. Наче у часи середньовіччя на місцевій скелі стояв монстир, біля якого виникло поселення, яке через багато століть дістало назву " Монастириха ". Як саме він зник не залишивши жодної згадки, невідомо. Хоч на самій скелі є цікаві відступи, дивної форми камені і навіть знаходились закам'яніння у формі посуду. Є припущення про землетрус, який поховав деякі уламки будівлі у печеру, яких на території скелі багато. Підземне сховище і до наших часів береже таємницю монастиря і його жителів, поховавши у собі історію і культуру свого часу, чекаючи сміливця, який не злякається заглянути в його найпотаємніші куточки навіть ціною життя.

Жителі села розповідають що всередині скелі є печера, вхід у яку недоступний. Але саме там на їх думку може бути розгадка таємниці походження села.

Існує місцева легенда, яка свідчить що в ніч на Івана Купала відкривається вхід в цю загадкову печеру, в якій можна знайти дивовижна скарби, але вийти з неї потім неможливо.

Також старожили села розповідають ще одну цікаву легенду пов'язану зі скелею. Ще у часи язичників, коли християнство тільки почало запроваджуватись князем Володимиром, юнак і дівчина тікаючи від переслідувачів ховались у одному з підземних укриттів. Втікаючи від батьків, які вже охрестились у іншу віру, пара молодих людей підбурювала народ на повстання проти нової церкви і князя. Дружинники дізнавшись про наростаючий бунт відправили загін війська для його придушення. Розділившись і прочісуюючи густі зарослі в пошуках бунтівників, командир з декількома вояками натрапили на одну з печер, які як з'ясувалось пізніше тяглись лабіринтом по всій скелі, аж до укриття молодої пари. Там вони знайшли їх і хотіли вбити, але несподівано сама печера почала руйнуватись, засипави всіх хто в ній знаходився. Але справжнє кохання непідвладна розлучити навіть сама смерть. Помираючи вони поклялись пам'ятати і любити одне одне одного що б не сталось з ними там, по інший бік життя. З останнім їх подихом бунт стих і всі селяни розбіглись по домівкам. І що сталось потім невідомо нікому. Та жителі села зізнавались, що вони, їх родичі чи друзі у місячні ночі бачили пару, яка за руку гуляла по скелі. Мабуть їх останні слова почуло Божество і нагородило, а можливо і покарало таким чином. Тепер вони точно разом і ніхто не здатен їх більше розлучити. Хранителі цього місця, скелі, села і його жителів від непереможної сили війська Київської Русі, захисники своєї віри і кохання тепер разом навіки.

І хто знає можливо і монастир забрали вони у свій останній притулок, знову і можливо не востаннє проявивши свою непокору.  

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки культури Ноа.

Діяли «Просвіта» та інші товариства.

Символіка

Затверджена 22 червня 2023р. рiшенням №3787 XVII сесії селищної ради VIII скликання. Автори - В.М.Напиткін, С.В.Ткачов.

Герб

У срібному щиті підвищене червоне полум'я, супроводжуване по сторонам і внизу шістьма зеленими дубовими листками, на кожному з яких понижено лежить золотий жолудь. Щит вписаний в золотий декоративний картуш, внизу якого написи "МОНАСТИРИХА" і "1912", і увінчаний золотою сільською короною.

Герб означає монастир, знищений ординцями в XIV ст., і виникнення поселення з шести хуторів - Вигода, Горіхівська Буда, Дубина, Коцурівка, Осовик і Стара Монастириха.

Прапор

В центрі квадратного білого полотнища червоний вогонь, супроводжуваний по сторонам шістьма зеленими дубовими листками, на кожному з яких понижено лежить жовтий жолудь, центральні листки ближче до полум'я.

Релігія

Є дерев'яна церква Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа (1939, мурована, ПЦУ та УГКЦ).

Пам'ятки

Насипана символічна могила УСС (1991).

Соціальна сфера

Працюють ЗОШ I ступеня, клуб.

Галерея

• 
  Лісова дорога на Монастириху
• 
  Церква Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа 1939р
• 
  Церква Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа
• 
  Статуя Божої Матері
• 
  Символічна могила УСС (1991)
• 
  Село розташовано в заповіднику Медобори (заповідник).

Джерела

• Задорожний М., Савчин О. Монастириха // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 557. — ISBN 966-528-199-2.